Авторизация все шаблоны для dle на сайте newtemplates.ru скачать
 
  • 16:33 – Загострення на Донбасі: з початку доби окупанти гатять з артилерії, АГС та «заборонених» мінометів 
  • 13:25 – БОЛЬШАЯ ВОЙНА. Министр обороны Норвегии не исключил большой войны в Европе 
  • 20:08 – «Не так страшні москоські воші, як українські гниди…» 
  • 22:31 – Путин открывает ливийский фронт для Европы 

“Горгани”, або вишкіл дощем, камінням і… жерепом!

Кажуть, що ці гори найнеприступніші в Карпатах… З давніх-давен гуцули називають їх «Горгани», що в перекладі означає «гора каменю», або «кам’яний розсип» і це мабуть є однією з причин їхньої неприступності. Камінь живий і коли нога ступає на нього, він, ніби бажаючи не пустити до бажаної вершини, намагається зійти до низу, аби так і залишити краєвид з вершини баченим лише карпатськими беркутами. Ну, от… У цю кам’яну казку і подалися цього року братчики «Спасу».

День перший

Починалося все із гори Березовачка, де знаходиться криївка командира ГВО «УПА-Захід» полковника Грома. Перша гора, попри свій «невисокий зріст» видалася крутою. Криївка справді надійно схована, якби не меморіальна дошка та вказівники, мабуть не знайшли.

Оглянули криївку. Всередині б’є джерело. З криївки не виходили всю зиму, тому потрібен був доступ до води. Цю криївку будували у 1953 році, коли полковник Грім перебрався до Надвірнянщини. Тільки справжні герої і патріоти змогли б зимувати у таких складних умовах, а полковник із дружиною та однодумцями – зуміли і тільки через зраду пішли з життя, проживши тут свою останню зиму… Але живими ворог їх все ж не здолав. Віддавши шану героям та надихнувшись їхнім духом, ми вирушили на нічліг до підніжжя гори. В той час починало дощити. Намети довелося розкладати, взагалі, в екстремальних умовах. Проте, Матінка Природа тільки перевірила, з чого ті спасівці зроблені і далі тішила нас карпатським сонечком.

День другий, або «а за деревом дерево», а за ним річка…

Після «всеношного» дощу на обрій трохи ліниво викотилося сонце. Поруч шуміла Бистриця Надвірнянська. Загалом маршрут другого дня був нескладний, але то так здавалося на перший погляд. Пройшовши село Бистриця, ми вирушили лісовими стежками вгору до місця табору, звідки вже наступного дня мали вибратися до гори Ведмежик (1738 м) та гори Довбушанка (1754 м). Шлях до місця призначення проліг лісом, що допомогло досвідченим спасівським грибникам придумати меню для вечері. Йшлося весело. Вечір був тихий і гарний. Перед завтрашнім підйомом треба було добре відпочити.

День третій, або “милі ялиночки”.

Зранку братчики мужньо здолали вогнем все ще вологі після затяжних дощів гілки і зварили сніданок, далі вирушили у дорогу. Коли ж сонце було в зеніті, на обрії з’явилася красуня гора Сивуля, а трохи вище ще й Чорногірський хребет. Ось тут ми зрозуміли, що таке жереп, або по-науковому сосна гірська. Дорога до вершини виявилася випробуванням двох видів: зарослями цього жерепу та кам’яними розсипами. Складно сказати, що сподобалося більше. Зарослі були майже непрохідні, стовбур, на який доводилося ставати, – пружинив, а голочки «ніжно» торкалися шкіри; каміння ж втікало з-під ніг. Проте, все це було достойними перешкодами. Першу нашу вершину ми здолали і гора Ведмежик відкрила красу своїх горизонтів. Перехоплювало подих… Гори бувають різні, але Горгани – особливі. Кожен камінь має свою форму і по-своєму забарвлений жовтавим мохом. Здалеку це схоже, ніби хтось розлив фарбу, а краплі розлетілися по всіх тутешніх горах. Отаке… Десь за годину ми дійшли до гори Довбушанка. Кажуть, найнеприступніша гора в Карпатах. Може й так, але ми з нею подружились. Далі був спуск для ночівлі. Мабуть найважча ділянка нашого маршруту. Знайшли місце для табору. Але… Поруч не було джерела. Води для вечері та наступного сніданку було обмаль.

День четвертий, або “вода-вода-вода!!!”

Ранок віщував спекотний день. Треба було вирушати в дорогу якомога швидше, бо запаси води були мінімальні, що ми й зробили. Досить швидко дібралися до джерела. Вода була майже крижана і прозора як повітря. Потічок від джерела привів нас до досить великої річечки. Температура води у ній була не надто вищою ніж у джерелі. Спасівці, загартовані зимовими купаннями, не злякалися низької температури, проте вирішили знайти якесь плесо для купання… Ну й водичка під обід, можливо, не така холодна видасться. Четвертий день походу – був днем води: ми їй найбільше раділи, найбільше разів протягом всього походу перетинали потічки і мабуть найдовше за весь цей час йшли вздовж річки Зубринки. Отож, покупались і відпочили добряче, пора вирушати далі. Ось тут ми й зрозуміли, наскільки низько забрели у пошуках води. Піднявшись до полонини Бладжив, вирішили там розбити табір. Остання ніч у горах… Полонина з неймовірним краєвидом – на сході виднілись обриси Говерли, на заході – Довбушанки. А по небу розсипались зорі…

День п’ятий, або “тільки б не спізнитися на потяг!”

День п’ятий ознаменувався для гірського десанту БКБЗ «Спас» наполеонівськими планами – дві гори і водоспад, які вони успішно виконали. На горі Малий Горган (1592 м) ми опинилися ледь не за півгодини після того, як рушили, потім майже так само швидко дібралися до гори Синяк (1665 м). Гора Синяк, на відміну від решти гір, на яких ми побували до того, потішила своєю пласкою вершиною і смачними яфинами. Далі був довгий спуск… Дуже довгий… Але краса, яка чекала на нас по його завершенні, була варта зусиль усіх п’яти днів походу. Вода спадає до потоку з висоти 15 м. Водоспад Гук Женецький був справжнім подарунком для усіх, хто брав участь у поході.

Але, милуючись красою, братчики і не помітили як прийшов той час, коли пора б до Івано-Франківська вирушати, щоб встигнути на потяг. Довелося поспішати… Але закінчилася ця гірська казка вчасно, тобто учасники походу успішно повернулися по домівках із яскравими спогадами та красивими світлинами.

 

http://haydamaka.info

рейтинг: 
Оставить комментарий
  • Комментируют
  • Сегодня
  • Читаемое
Мы в соцсетях
  • Вконтакте
  • Facebook
  • Twitter